Сучасні інноваційні технології як засіб диференційованого навчання хімії.
ВСТУП.
Орієнтування
хімічної освіти на формування особистості , здатної до саморозвитку та
самореалізації , потребує особистісно -
зорієнтованої моделі навчального процесу. З огляду на це виникає потреба в переосмисленні методичних
підходів до навчання хімії. Ефективність викладання предмета залежить від
використання задач і вправ навчально – пошукового характеру, які позитивно
впливають на розвиток інтелектуальних здібностей учнів: уміння логічно розмірковувати, порівнювати і узагальнювати,
висловлювати припущення, доводити і заперечувати , встановлювати нові зв’язки
між знаннями, переносити уміння і навички в нові умови. Особистісно - зорієнтоване навчання за своєю суттю є
диференційованим підходом до учнів на основі посильних вимог з урахуванням
їхніх інтересів, рівня інтелектуального розвитку, підготовки з хімії,
здібностей і задатків. В цьому варіанті
особистість учня перебуває в
центрі уваги вчителя, психолога, і саме пізнавальна діяльність, а не
викладання, є визначальною. Традиційна схема «вчитель – підручник – учень»
заміняється новою «учень – підручник – учитель», а вчитель стає лише
організатором самостійної пізнавальної діяльності учнів.
Диференціація ( від латинського differentia – різниця, відмінність) – розчленування цілого на
якісно відмінні частини. Диференційований підхід можна здійснювати при різних формах навчального процесу: під
час уроку, лабораторних чи практичних робіт., контрольних і самостійних робіт.
Інновації в освіті – це результат творчого пошуку, оригінальних нестандартних
рішень різноманітних проблем; процес оновлення чи вдосконалення теорії та
практики освіти , який оптимізує досягнення мети.
Розділ
І.
Використання інтерактивних технологій на уроках
хімії.
Сучасні педагогічні
інновації пов’язані із застосуванням інтерактивних методів навчання, які
полягають у тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто бере
участь у цьому процесі. Інтерактивні технології навчання найбільше відповідають
особистісно – зорієнтованому підходу в навчально – виховному процесі. Вони
сприяють досягненню такої атмосфери в класі, яка сприяє співробітництву,
порозумінню й доброзичливості. Навчальний матеріал учні засвоюють свідомо, їх
цікавість до отримання знань зростає.
Учитель не повинен давати готову інформацію , адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини. А за
допомогою вміло підібраних запитань,
вправ і завдань педагог підводить школяра до правильної відповіді, розв’язку. У своїй практиці використовую наступні
інтерактивні вправи:
Вправа «Мої асоціації».
Навіть на першому уроці хімії у 7 класі , перш ніж розпочати розповідь про
предмет хімії, пропоную учням пригадати , де у повсякденному житті вони чули
слово «хімія», який зміст вкладали в це слово, у позивному чи негативному
значенні воно вживалося. На висловлених міркуваннях будую подальший діалог з
учнями.
Вправа «Мозаїка» .
Для кращого запам’ятовування складних визначень, правил в окремий конверт поміщаю надруковане
і розрізане на окремі слова визначення, яке пропоную зібрати у правильній
послідовності.
Вправа «Мікрофон».
Для обговорення питань, що стосуються впливу хімічних речовин на довкілля,
значення хімічних процесів у різних галузях життєдіяльності людини,
ознайомлення з хімічними
виробництвами даю можливість кожному
учню в класі висловити своє бачення обговорюваної проблеми. Навіть якщо
найслабший учень у класі не висловить свою думку, а повторить чужу – це вже
його особисте досягнення.
Вправа «Вірю чи не вірю».
Пропоную учням визначити , чи вірять вони, що… Цю вправу використовую для
повторення фізичних властивостей та
галузей застосування хімічних речовин.
Вправа « Дерево рішень».
На уроках узагальнення вивченого матеріалу пропоную учням скласти схему, за
допомогою якої можна повторити весь вивчений матеріал, показати взаємозв’язки між окремими
фрагментами вивченої теми , при чому кожен учень має можливість записати у цю
схему те, що він вважає основним. Вчитель лише коригує роботу учнів, має право
теж записати лише одне твердження.
Зрозуміло, що на уроці
доцільно використати 1-2 інтерактивні вправи, адже урок – це не гонитва за
кількістю використаних передових ідей, а прагнення з їх допомогою досягти
кращої якості засвоєння учнями знань. Обов’язково потрібно поступово привчати дітей до роботи
в парах, малих і великих творчих групах, ретельно пояснювати їм правила такої
взаємодії. Інтерактивні вправи обираю ще й
беручи до уваги і вікові особливості учнів. У 7 класі це може бути
ігрова вправа «Вживання в образ», коли учневі пропоную розповісти про ту чи
іншу речовину від першої особи: «Я вода», «Я кисень»і т.д. У такій грі багато
можливостей для самовираження учнів і кращого пізнання речовин, явищ. Учні не
сприймають її як нудний процес навчання. В старших 10- 11 класах більш
доцільними будуть дискусії, дебати, вправи, які вчать учнів вільно висловлювати
свою точку зору. Кожна інтерактивна вправа, яку пропонує вчитель на уроці має
бути добре продумана, мати мету , якої потрібно досягти, вона не повинна бути
випадковою, або заповнювати паузи на уроці. Підготовка до такого уроку займає
більше часу, але винагородою будуть свідомо отримані учнями знання, їх
зростаючий інтерес до предмету та любов до вчителя.
Одна з найважливіших умов ефективного процесу
навчання – емоційний стан учнів. Саме
його повинен створювати кожен вчитель , який прагне розвинути в учнів інтерес
до навчання, підвищення активності учнів на уроці. Видатний сучасний філософ Х.Г. Гадемер писав: « Людина вчиться,
тільки завдяки подиву . Варто замислитися ще й ще раз, щоб зрозуміти, що процес
навчання без такого простого предмета, як подив – даремний труд, даремні
зусилля протягом місяців, років життя».
Щоб досягнути того емоційного фону, який сприяє
засвоєнню учнями матеріалу, використовую
у роботі вправу, яку називаю умовно «А чи знаєте ви , що…», де розповідаю учням
хімічні казки, легенди, цікаві факти біографій видатних хіміків, історію
розвитку науки і просто цікаві факти чи навіть анекдоти хімічного змісту.
Можливо, не всі запам’ятають, для прикладу, як відбувається реакція між цинком
та купрум (ІІ) сульфатом, але історію про недбалого садівника, який зберігав
мідний купорос у оцинкованому відрі запам’ятають. Учні , у яких викладаю 2-3
рік поспіль самі вже підключаються до цього процесу , знаходять цікавинки в
мережі Інтернет, в енциклопедіях , або
самі пробують створювати хімічні
казки.
Враховую основні дидактичні принципи Я.А.
Коменського: науковість, цілісність, послідовність, наочність, особистісно –
доступність. Навчання , на моє глибоке
переконання, має базуватися на співпраці, співтворчості між учнем і вчителем, а
використання навіть найпрогресивніших і найсучасніших методик має бути
пристосованим до навчальних можливостей конкретного учня.
Під час проведення
фронтальних опитувань запитання орієнтую на певну групу учнів відповідно до
рівня навчальних досягнень, але не наголошую на цьому, щоб не занижувати
самооцінку слабших учнів. Самостійні та контрольні роботи пропоную за
варіантами , кожен з яких включає питання різного рівня складності. На
практичних роботах учні отримують завдання теж різної складності: опис
побаченого, запис рівнянь реакцій, пояснення спостережуваних явищ і процесів, формулювання висновків по роботі.
Іноді практикую роботу в групах, в які
не завжди об’єдную учнів однакового рівня , а навпаки – учнів з різними рівнями знань, але кожен з них виконує якусь певну
ділянку роботи, а в кінці разом формулюють висновки.
Останнім часом з’явилася можливість
використовувати різноманітні посібники, з яких можна взяти багато цікавої додаткової інформації, матеріали для
проведення різного плану самостійних, контрольних робіт, вони допомагають якнайефективніше
організувати навчальний процес не лише на уроці, але й в позаурочний час. Адже
, не секрет, що основний шкільний підручник розрахований на так званого
«середнього» учня, він не завжди цікавий
обдарованій дитині і не завжди зрозумілий дитині, яка не може ( або не хоче)
вчитися. Для дітей, які цікавляться
предметом, вихід можна знайти у використанні різних енциклопедій,
задачників, робочих зошитів з хімії з друкованою основою, тощо. Але дитині, яка
зневірилася ще у молодших класах у своїх силах, не цікаво не те що читати
підручник, а й виконувати разом з усіма завдання вчителя, адже вони наперед
впевнені у тому, що це їм не під силу. Тому дуже важливим моментом є
переконання навіть «найслабших» учнів у тому, що вони теж можуть досягнути
успіху на уроці.
До таких дітей треба підходити індивідуально, ставити перед ними такі
завдання, які їм будуть не лише посильні, але й цікаві. Для прикладу, у 7 класі
одне з найперших основних завдань, що стоять перед вчителем є вивчити з учнями
назви і символи хімічних елементів. Як правило, у класі є щонайменше 4-5 учнів,
яким важко ( або лінь) це зробити. Їм я пропоную писати за допомогою символів
хімічних елементів sms – повідомлення, потім
ускладнюю завдання – шифрую повідомлення за допомогою порядкових номерів чи
відносних атомних мас хімічних
елементів. Такі завдання учні сприймають як гру. Але в її процесі невимушено
вивчають і назви, і символи хімічних елементів.
Попередження
неуспішності намагаюся здійснювати на різних етапах уроку: у процесі
контролю за підготовленістю учнів до уроку контролюю рівень засвоєння знань
учнями , що пропустили попередній урок,
контролюю засвоєння питань, що , як правило, важко сприймаються учнями; під час
пояснення нового матеріалу перевіряю ступінь розуміння учнями основних
елементів теми, стимулюю постановку питань учнями по новому матеріалу ; під час
самостійної роботи на уроці ретельно інструктую учнів про порядок її виконання,
наголошую на можливих ускладненнях, контролюю хід самостійної роботи та надаю
допомогу учням, які зіткнулися з труднощами, які не можуть самостійно подолати; домашні завдання ( задачі і вправи) задаю на
повторення вивченого, на роботу над усуненням типових помилок, обов’язково
перевіряю факт і правильність виконання домашньої роботи , оцінюю не лише
оцінками, а й добрим словом навіть тих,
у кого не все вийшло правильно, наступного разу дитина прагне зробити все ще
краще.
Розділ ІІ. Інформаційні технології.
Проектування.
Значно підвищують інтерес
та позитивну мотивацію учнів до навчання, активізують пізнавальну діяльність ,
розвивають мислення і творчі здібності дитини уроки з використанням інформаційних технологій. Але, на жаль,
широко використовувати комп’ютери для проведення занять з хімії у нашій школі немає можливості, так як
кілікість комп’ютерів
обмежена, вони майже постійно зайняті. Однак кілька уроків в семестр, особливо
в 10-11 класах я виділяю для роботи з комп’ютерними
програмами «Віртуальна хімічна лабораторія», « Органічна хімія
10-11клас». Для роботи з обдарованими дітьми, зокрема при підготовці до
шкільної та районної олімпіад використовую програмне забезпечення «Неорганічна
хімія 8-9 клас» , розділ «Розв’язування задач», який дозволяє перевірити вміння
учнів розв’язувати різні типи розрахункових задач, при цьому для переходу на
кожен наступний рівень потрібно правильно розв’язати попередню задачу. За
такими технологіями – майбутнє, зараз
освоюю програму «Конструктор уроків», за допомогою якої протягом усього
уроку можна використовувати заготовлені
слайди, що демонструють кожен його етап. Але для повноцінного
використання цієї програми необхідне мультимедійне забезпечення, або
інтерактивна дошка. Інформаційні навчальні технології - це не просто передатна ланка між вчителем і
учнем, вони сприяють реалізації індивідуального підходу в навчанні , а їх
використання поряд з традиційними
засобами інформаційної підтримки якнайкраще забезпечує повноцінну роботу учнів
на уроці .
Метод проектів останнім
часом широко використовується вчителями хімії, про що свідчать численні
публікації у фахових журналах.
Найпопулярнішими проектами серед вчителів – хіміків є дослідницькі,
ігрові, інформаційні, прикладні . Але цей метод особисто я використовую лише у
класах , де переважна більшість учнів
мають достатній та високий рівень навчальних досягнень.
Підсумки.
Для природничо
– математичних дисциплін проблема
особистісно орієнтованого підходу до навчання дуже актуальна, адже ,
якщо грамотно писати і висловлювати свої думки має кожна інтелігентна людина,
то хімію чим фізику їй знати на високому рівні зовсім не обов’язково. Цілком
достатнім є наявність загальних уявлень
про природничо – наукову картину світу. І тут в нагоді стає профілізація
класів, хоча і вона повністю не розв’язує проблеми . Профільне навчання покликане
найповніше реалізувати принцип особистісно
орієнтованого навчання , розширити можливості кожного учня у виборі
власної освітньої траєкторії. Але це в ідеалі. У власній практиці отримала
наступне: в універсальному класі , де
тижневе навантаження з хімії складає 2 години жоден учень не обрав цей предмет
для складання на зовнішньому незалежному оцінюванні , а в профільному
спортивному класі , де тижневе навантаження з хімії складає 1 годину з 20 учнів
хімію для складання на ЗНО обрали 7. Велика кількість тем була опрацьована з
цими учнями протягом травня, коли учні відвідували індивідуально- групові
заняття. Їх ефективність - висока, так
як у групі зібрані учні, яких вже не потрібно змушувати вчитися, вони самі
зацікавлені в опрацюванні якнайбільшого обсягу матеріалу. Результати ЗНО
показали, що майже всі учні підтвердили ті оцінки, які отримали в школі як річні.
Вивчення
хімії нерозривно пов’язане з використанням хімічного експерименту. Шкільною програмою
передбачені демонстраційний експеримент, лабораторний дослід, практична робота.
Неможливість повною мірою їх здійснювати із - за відсутності реактивів, змушує
до пошуку нових його форм. Одним із шляхів вирішення проблеми може бути
оновлення змісту експерименту через посилення його практичного (ужиткового)
спрямування. Хімічний експеримент
ужиткового характеру має низку переваг порівняно з традиційним експериментом. За його
використання реактиви є доступними і
переважно безпечними. Використання засобів побутової хімії , лікарських
препаратів, харчових продуктів частково розв’язує проблему дефіциту хімічних
реактивів. Експеримент ужиткового характеру сприяє створенню життєвих ситуацій
, для реалізації яких учні мобілізують свої знання, уміння, досвід.
Із застосуванням
інноваційних методів процес навчання стає більш творчим, допомагає учням
самостверджуватися, відкривати свої приховані можливості, розвивати
комунікабельність. Такі уроки ніколи не перетворюються на «театр одного
актора», якого не завжди чують і
сприймають учні. Зрозуміло, що те, що використовую на уроках , не завжди
придумане мною. Але знаходячи в фахових журналах цікаві ідеї передового педагогічного досвіду
кращих вчителів пристосовую його до своїх учнів, до умов нашої школи, адже
вчитель теж має вчитися разом з учнями ,
бо «…вчитель, як фахівець живе доти, поки вчиться.» (К.Д. Ушинський)
Все це сприяє створенню атмосфери зацікавленості , заохочує учня знаходити
свої шляхи вирішення різних навчальних ситуацій, аналізувати способи роботи
інших учнів та порівнювати їх із своїми. Учнів на уроці настроюю на ефективний процес пізнання , щоб
кожен мав у ньому особисту зацікавленість , розуміння, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення
цих мотивів, без зацікавлення учнів у результатах своєї діяльності успіху не
досягнути.
Література.
- Бех І.Д.
Принципи інноваційної діяльності освіти.// Освіта і управління – 2005.-
т.8.- с. 7-21
- Дуткевич Т.В.
Особливості формування мотиваційного компонента майбутніх педагогів до
інтерактивної взаємодії з учнями.// Вісник післядипломної освіти. Унів-т
менедж. освіти АПН України.- К.: Геопринт,2009.-Вип.11.-Ч.2.- С. 95-102.
- Освітні
технології. За ред. О.М. Пєхоти.-
К.: А.С.К., 2001-256с.
- Падалка О.С.
Сучасні педагогічні технології. - К., 2000.- 368с.
- Ярошенко О.Г.
Групова навчальна діяльність школярів: теорія і методика.- К.: Партнер,
1997.- 193с.
«Формування педагогічної компетентності
педагогічних працівників»
ВСТУП
В умовах, коли змінюється освітня стратегія, професійна компетентність
учителя набуває надзвичайної актуальності. Адже необхідною умовою сьогодення є не лише глибокі знання у професійній
сфері та високий рівень освіченості, а й постійне поповнення та поновлення
знань, високий рівень професіоналізму.
Компетентнісна парадигма в освіті — виклик, потреба, проблема сучасності.
Розвиток професійної компетентності вчителя
є неодмінною умовою й обов’язковою складовою його професіоналізму. Саме
тому одним із шляхів оновлення і підвищення якості освіти є впровадження
компетентнісного підходу в практику управління навчальним закладом та систему
методичної роботи з педагогічними працівниками загальноосвітніх навчальних
закладів.
Термін «компетентність» (лат.competens – відповідний,
здібний) означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та
досвід. Його розглядають як готовність на високому професійному рівні
виконувати свої посадові та фахові обов’язки відповідно до сучасних теоретичних
і практичних надбань і досвіду, наближених до світових вимог та стандартів. При
цьому поняття компетентності містить набір знань, умінь, навичок і ставлень, що
дає змогу педагогу досягати професіоналізму.
Сучасне динамічне середовище потребує підготовки фахівців, здатних
адаптуватися до його особливостей, працювати за умов, коли інформація
оновлюється з небаченою раніше швидкістю. Це потребує зміни пріоритетів у сфері
освіти, теоретичної і методичної
підготовки кадрів до реалізації компетентнісного підходу в системі
педагогічної освіти. Компетентність фахівця об’єктивно набуває все більшої
актуальності завдяки ускладненню і постійному розширенню соціального досвіду,
сфери освітніх послуг, появі інноваційних технологій, зростаючому рівню запитів
соціуму. Саме тому система методичної роботи повинна динамічно реагувати на нові тенденції,
прогнозувати їх майбутнє і допомогти вчителю в його професійному зростанні.
Професійна компетентність вчителя – це сукупність
його особистісних якостей, загальної культури та кваліфікаційних знань, умінь,
методичної майстерності, гармонійна інтеграція яких в педагогічній діяльності
дає оптимальний результат.
Педагогічна компетентність – це сукупність
теоретичних знань, практичних умінь, навичок, ставлень, досвіду, особистісних
якостей учителя, що дають змогу здійснювати пошукову, естетичну діяльність,
самостійно здобувати нові знання, аналізувати діяльність учасників
навчально-виховного процесу, приймати рішення.
Вона включає:
•
Педагогічні уміння – сукупність
послідовно розгорнутих дій, що ґрунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих
дій може бути автоматизованою (навички).
•
Аналітичні уміння - передбачають
уміння аналізувати педагогічні явища; осмислювати роль кожного елемента у
структурі цілого і у взаємодії з іншими.
•
Прогностичні уміння - передбачають управління педагогічним процесом; чітку
уяву с свідомості вчителя, педагогічне прогнозування результатів педагогічного
процесу; оволодіння прогностичними методами, висунення гіпотез, тощо.
•
Проективні уміння - забезпечують конкретизацію цілей навчання та
виховання і поетапну їх реалізацію.
•
Рефлексивні вміння - передбачають
здійснення педагогом контрольної та оцінювальної діяльності, спрямованої на
себе, на осмислення і аналіз власних дій.
•
Комунікативні уміння вчителя - це
взаємопов’язані групи перцептивних умінь, власне умінь спілкування
(вербального) та умінь і навичок педагогічної техніки. Перцептивні уміння допомагають розуміти
інших (учнів, учителів, батьків). Для цього необхідно вчити проникати в
індивідуальну суть іншої людини, визначити її ціннісні орієнтації, які
знаходять вираження в її ідеалах, потребах, інтересах. Уміння педагогічного спілкування - це
уміння розподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати відповідно до
класу й окремих учнів найдоцільніші способи поведінки; аналізувати вчинки
вихованців, визначати мотиви, якими вони керуються, їхню поведінку в різних
ситуаціях.
ІІ . Шляхи
формування та ефективного розвитку професійної компетентності педагогічного
працівника
Основою формування професійної компетентності педагогічного
працівника загальноосвітнього навчального закладу має стати такий підхід, який
передбачає взаємодію тих, хто навчається, на всіх етапах процесу навчання,
враховує психологічні особливості та професійний досвід, націлює на розвиток
творчості, сприяє її проявленню не тільки в період навчання, але і в подальшій
професійній діяльності. Такий підхід дозволяє кожному педагогу
окреслювати власну освітню траєкторію, формувати свою особисту позицію через
самоаналіз, самооцінку, самоорганізацію в подальшій професійній діяльності,
усвідомлено прагнути до саморозвитку та професійного самовдосконалення.
Формування та розвиток професійної компетентності педагогічних
працівників має розглядатися як цілісний процес їх особистісного і професійного
зростання. Догматичний тип навчання, лекційна форма проведення занять,
відсутність зв’язку з життям, орієнтацій на засвоєння готових знань вже не
відповідають очікуванням дорослої людини, яка свідомо налаштована на професійне
зростання. Досвід свідчить, що навчання, орієнтоване на формування та розвиток
професійної компетентності, здійснюється ефективно лише за умови налагодження
продуктивного взаємозв’язку між адміністрацією та педагогічними працівниками,
позитивного психологічного клімату, рівноправного партнерства, побудованого на
діалозі, спільній розвивальній діяльності.
Розвиток професійної компетентності педагога, як і
спеціаліста іншої галузі, відбувається за індивідуальною траєкторією, що
залежить у великій мірі від особистих якостей педагога: вольової сфери
особистості, особливостей характеру, темпераменту, акцентуацій, потреб, рівня
готовності педагога до впровадження змін у педагогічному процесі тощо.
Важливою умовою забезпечення
ефективного розвитку професійної компетентності педагогічного працівника як
показника професійного зростання у процесі підвищення кваліфікації є
проектування освітнього процесу на основі:
ü організації
навчання на основі діяльнісного підходу (тренінги, ділові ігри, диспути,
дискусії, діалоги, використання новітніх технологій);
ü використання
конкретних педагогічних ситуацій як метод відпрацювання ключових
компетентностей;
ü формування груп
з максимальним урахуванням запитів щодо висвітлення окремої проблематики;
ü здійснення
роботи з кадрами (консультування, проведення семінарів-практикумів, теоретичних
семінарів, практичних занять, де учасники набувають практичного досвіду,
реалізуючи власні потреби.
Таким чином, компетентнісний
підхід полягає в зміщенні акценту з накопичування знань, умінь і навичок на
формування й розвиток у слухачів здатності практично діяти, застосовувати
індивідуальні техніки у ситуаціях педагогічної діяльності. У процесі підвищення
кваліфікації педагогічних працівників на сучасному етапі особливе місце посідає
стратегія розвитку особистості педагога; його професіоналізм, готовність і
уміння створити таку атмосферу, яка забезпечувала б розвиток критичного
мислення, творчості, виховувала б соціально відповідальних людей.
Професійна компетентність аналізується багатьма дослідниками як сукупність
особистісних якостей, знань, умінь, що забезпечують високий рівень
самоорганізації професійної діяльності, її результатів, самопізнання та
саморозвиток; як складне системне
утворення, що є складовою професійної діяльності вчителя і основою його
майстерності та творчості.
В основі поняття компетентності – ідея виховання особистості педагога, яка
має необхідні знання, професіоналізм, високі моральні якості, уміє діяти адекватно
у відповідних ситуаціях, застосовувати знання та брати на себе відповідальність
за певну діяльність.
На думку вчених, основними проблемами, з якими зустрічаються вчителі в
цьому тисячолітті, є постійне ускладнення змісту освіти, гарантування високого
рівня освітніх стандартів, ускладнення проблем виховання,безперервне оволодіння
прогресивними технологіями навчання й виховання,розв’язання складних
професійно-педагогічних проблем, які вимагають інтеграції знань, практичних
умінь і навичок з таких суміжних з педагогікою наук, як філософія, психологія,
медицина, економіка, кібернетика, робота в єдиному інформаційному середовищі,
що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у
навчально-виховному процесі. Тому критеріями та
показниками рівнів професійної компетентності вчителів є, у першу чергу,
сформованість відповідних видів компетентностей, мотивація самовдосконалення,
результативність виконання фахових завдань.
Зараз розрізняють наступні види професійної компетентності вчителя:
1. Науково – предметна компетентність, яка передбачає
сформованість єдиного комплексу знань , умінь, психологічних якостей,
професійних позицій, індивідуальну манеру виконання вчителем професійних
позицій, індивідуальна манера виконання вчителем професійних функцій, оволодіння
певним стилем професійної діяльності.
2. Методична компетентність охоплює рівень освіченості,
достатній для самостійного
творчого розв'язання завдань теоретичного або прикладного характеру;
знання про провідні світоглядні теорії і факти, методологію дослідницької
діяльності, етапи і технології творчої діяльності; уміння використовувати
різноманітні методи дослідження та прийоми творчої діяльності.
3. Комунікативна компетентність педагога охоплює
уміння вибирати адекватні засоби
спілкування, реалізовувати їх у
процесі взаємодії;конструктивно й успішно розв'язувати конфліктні ситуації,
співпрацювати та знаходити компроміс; регулювати власний емоційний стан, долати
критичні життєві ситуації.
4. Управлінська
компетентність передбачає уміння планувати роботу учнів на уроці;
перебудовувати діяльність відповідно
до мети, умов, завдань уроку; організовувати власну
діяльність та взаємодію, співпрацю в
учнівському колективі; розвивати в учнів стійкий інтерес до навчання,
формувати потребу в знаннях; озброювати
школярів навичками навчальної роботи й основами
наукової організації навчальної праці.
5. Інформаційна
компетентність передбачає мотивацію, потребу, інтерес до отримання знань,
умінь, навичок; досвід пошукової
діяльності у сфері програмного забезпечення і технічних ресурсів; володіння
способами та діями пошукової діяльності; уміння користуватися мультимедійними
та комп'ютерними технологіями.
Таким чином, педагогічна компетентність учителя – це
сукупність особистісних рис, знань, умінь, що забезпечують високий рівень
самоорганізації професійної діяльності, її результатів, самопізнання та
саморозвиток, здатність учителя до професійного та особистісного зростання, а
також розвитку кожного учня, до самоосвіти й самостійного розв’язання пізнавальних
проблем. Адже бути компетентним –
означає уміти мобілізувати знання та досвід в конкретній ситуації, інтегрувати
й розв’язувати різні навчально-виховні та педагогічні завдання.
ІІ. Формування
педагогічної компетентності вчителя
в умовах сільської
школи
Лазещинська ЗОШ І-ІІІ
ступенів забезпечує надання освітніх послуг у мікрорайоні школи.
Для задоволення освітніх потреб учнів у школі працюють 34 класів та 3 групи продовженого дня,
здійснюється профільне навчання за
спортивним напрямом. Навчально –
виховний процес забезпечують 74 педагогічні працівники, з яких повну вищу освіту мають 83%, базову вищу –5%, неповну
вищу – 12%.
За наслідками атестації 18%
педагогів присвоєно тарифні розряди , 21% - спеціаліст, 18% - спеціаліст
ІІ категорії , 15% - спеціаліст І категорії, 27 – спеціаліст вищої
категорії. Педагогічні звання «Вчитель –
методист» присвоєно 2 педпрацівникам ,
«Старший учитель» - 12 .
За
роки існування навчального закладу напрацьована система методичної роботи з
педагогічними працівниками, яка зараз, зокрема, спрямовується і на формування
та підвищення професійної компетентності вчителя.
Важливу роль у
формуванні педагогічної компетентності відіграє діяльність методичної ради, до
складу якої входять адміністрація школи,
голови м/о, вчителі – методисти. Методична рада
школи продумує стратегію методичної
роботи з педагогами на рік виходячи з реальних потреб колективу та
методичної проблеми «Удосконалення уроку як засобу розвитку творчої активності
учня і вчителя.»
Оскільки колектив нашої школи постійно оновлюється, біля 35% його членів мають
стаж роботи до 10 років, основний акцент робиться на забезпеченні їх належним педагогічним
наставництвом, залученням до роботи в творчих групах, майстер – класах, тощо.
Молоді спеціалісти, які
розпочинають трудову діяльність в
навчальному закладі, стають слухачами «Школи молодого вчителя», якою
керує заступник директора з навчально – виховної роботи.
Метою діяльності «Школи молодого вчителя» є сприяння підвищення методичної та
педагогічної майстерності молодого вчителя, виховання в молодих учителів
потребу в постійному самовдосконаленні та саморозвитку. Її робота спрямована
на реалізацію таких завдань:
·
Навчати молодих
вчителів застосовувати теоретичні знання, набуті під час навчання у ВНЗ, в
конкретній практичній роботі.
·
Вивчати
передовий педагогічний досвід вчителів школи.
·
Засвоїти
різноманітні методи навчання.
·
Вчитися
впроваджувати нетрадиційні форми та методи навчання.
·
Знайомитися з
новими технологіями в педагогіці.
У цьому
навчальному році навчанням у «Школі молодого вчителя» охоплено 6 молодих
спеціалістів, з якими проводяться як
теоретичні заняття, так семінари – практикуми, круглі столи з елементами
тренінгів, майстер – класи.
Розпочинаємо роботу зі знайомства з навчальним закладом, традиціями
колективу, Статутом школи та Правилами внутрішнього розпорядку, потім
переходимо до опрацювання з молодими фахівцями
нормативно-правових документів, ознайомлення з вимогами Державного стандарту.
Основними напрямками роботи «Школи
молодого вчителя» є розширення сфери знань учителів із психолого-педагогічних
основ уроку; ознайомлення їх з елементами педагогічної техніки, опанування якої
дасть змогу усвідомленню здійснювати відбір необхідних і найбільш доцільних
прийомів роботи учнів на уроках; створення
для вчителів такого методичного середовища, в якому їм би хотілося
творити.
Найефективнішою і такою, яку найкраще сприймають молоді колеги, формою
роботи є ділові ігри та круглий стіл з елементами тренінгу.
Зокрема, нещодавно проведені ділова гра « Рецепт успішного уроку», круглий
стіл «Від творчого педагога до творчої дитини», презентація «Стилі
та моделі педагогічного спілкування» дають можливість вчителям у атмосфері доброзичливого, невимушеного спілкування з
наставниками поставити питання, які їх турбують, обговорити проблемні педагогічні ситуації.
Адже, девізом Школи є вислів видатного педагога В. Сухомлинського:
"Молодий спеціаліст стає хорошим учителем, перш за все, завдяки обстановці
творчої праці педагогічного й учнівського колективів". Тому важливу роль у
становленні молодого спеціаліста як професіонала відіграють їх вчителі –
наставники, які обираються з числа досвідчених педагогів школи. Наставники
надають допомогу новопризначеним вчителям у складанні календарно –
тематичного та поурочного
планування,запрошують їх на власні уроки та відвідують уроки молодих колег,
надаючи їм рекомендації під час аналізу уроку щодо вдосконалення методики його
проведення, виборі оптимальних прийомів і методів роботи.
Не останнє місце у становленні вчителя та
вдосконаленні його професійної майстерності займає робота методичних об’єднань,
метою діяльності яких є збагачення досвіду вчителів, формування комплексу
компетенцій, що забезпечують здатність керуватися набутими знаннями та вміннями
у професійній діяльності, у процесі
самоосвіти. Працюючи над вирішенням проблемних питань, члени методоб’єднань
беруть участь у організації та проведенні методичних заходів, які сприяють
підвищенню їх професійного рівня.
Такі методичні заходи сприяють успішному формуванню
професійної компетентності, розвитку професійних здібностей та професійно
значущих рис особистості в контексті набуття педагогічного досвіду.
Одним із показників
результативності методичної роботи може бути те, що протягом останніх років
вчителі нашого закладу є одними з найактивніших учасників районного етапу
конкурсу «Учитель року».
|
№
|
Рік
|
Кількість
учасників І туру
|
Лауреати
|
|
1.
|
2012
|
3
|
2
|
|
2.
|
2013
|
4
|
1
|
|
3.
|
20-14
|
2
|
1
|
|
4.
|
2015
|
3
|
3
|
Вчителі нашої школи
активно залучаються до участі в роботі районних методичних об’єднань, на базі школи систематично
проводяться районні семінари, науково – практичні конференції, фестивалі, тому
наші педагоги постійно знаходяться у стані «творчого неспокою», здійснюють
цілеспрямовану колективну роботу на благо навчання і виховання підростаючого
покоління.
Однією із важливих
компетентностей вчителів є інформаційна компетентність. 100%
вчителів школи володіють ІКТ . З них 17% проводять уроки з використанням ІКТ
систематично, 50 % - періодично , 32 % - рідко. На жаль, матеріально – технічна
база школи у плані забезпечення інформаційно-
комунікаційними засобами залишає
бажати кращого . Так у школі нараховується 15 персональних комп’ютерів, в тому
числі 11 у кабінеті інформатики,
(підключено до мережі Інтернет 8) , наявна 1 презентаційна дошка, ноутбук та
мультимедійний проектор до неї , 2 переносні екрани і 2 проектори. У школі
на 1 комп’ютер приходиться в середньому 41 учень. Зрозуміло, що за таких умов уроки з
використанням мультимедійного проектора або в кабінеті інформатики вчителі проводять по черзі, використовують
наявне програмне забезпечення з математики, фізики, хімії, географії, біології
на окремих уроках.
Важливе місце у розвитку професійних здібностей та
професійно значущих рис особистості в контексті набуття педагогічного досвіду має
вивчення та впровадження передового педагогічного досвіду. У навчальному
закладі зібрана картотека передового досвіду вчителів, який узагальнено у формі
описів
з додатками, портфоліо вчителів вищої категорії та вчителів з педагогічними
званнями, тематичних папок, дидактичних
матеріалів. Окремі педагоги поширюють свій досвід через створені блоги (
вчителі історії Ончуленко М.Я., початкових класів Яковецька Р.В., хімії Делятин
М.Ю., української мови та літератури Лендел М.І., Захисту Вітчизни Дячук В.Я.) .
Самоосвіта вчителів здійснюється шляхом роботи над індивідуальними
проблемними питаннями, у бібліотеці здійснюється передплата методичних фахових
журналів та газет, що дає змогу вчителям бути в курсі новинок методичної
літератури.
Протягом навчального року вчителі відвідують уроки у колег, на яких розвивають уміння давати власну оцінку подіям
та особистостям, формулювати судження, проводити паралель із сучасністю. Широко
використовували таке методичне забезпечення: картки, карти, комп’ютерні
презентації, впроваджували різні форми навчання
( групові, індивідуальні, індивідуально – групові). Також невід’ємною частиною процесу навчання з усіх
предметів є позакласна робота . Тому під
час проведення предметних тижнів, ранків, конкурсів, відзначення річниць з дня народження письменників, видатних людей педагоги школи мали можливість
вдосконалювати комунікативну компетентність, тісно співпрацювали з учнівським
колективом, в тому числі з лідерами учнівського самоврядування – членами учнівського парламенту. Особливо яскраво це
взаєморозуміння між усіма ланками шкільного колективу простежується під час
проведення різноманітних акцій, зокрема, флешмобів «Ми любимо Україну», «Голуб
миру», «Едельвейсом цвіте Закарпаття моє», «Різдвяний дзвіночок», «Єднання
поколінь», які стали справжньою візитівкою школи.
Мабуть, гармонійно поєднати всі
компетентності в ту якість, яку люди , що не належать до системи освіти ,
називають поняттям «Справжній учитель»
не вдавалося б без постійного психологічного супроводу, діагностування,
моніторингу. Адже, щоб рухатися вперед необхідно чітко розуміти , де ти
знаходишся зараз. Саме з цією метою психологом школи Мільчевич С.І. спільно з
заступником директора з навчально – виховної роботи проводяться анкетування, анонімні опитування
, результати яких стають відправною точкою для планування і проведення наступних методичних заходів. Зокрема, молоді
спеціалісти заповнюють діагностичні карти, в яких вказують , яка допомога їм
потрібна та чим можуть самі поділитися з колегами. З учителями старшого віку було проведено
анонімне опитування «Готовність до інновацій», також всі члени шкільного
колективу (і вчителі, і учні) взяли участь у загальношкільному проекті “Мій улюблений учитель”,
який проходив у грудні 2014 – лютому
2015р. Метою його проведення було
піднесення ролі вчителя в суспільстві,
підвищення престижності професії, сприяння творчим педагогічним пошукам,
створення позитивного іміджу сучасного вчителя. Основними його етапами
проведення стали розробка анкети для учнів та вчителів і проведення анонімного опитування та обробка результатів
анкетування; визначення переможців у номінаціях: “Приклад для наслідування”,
«Пані справедливість”, “Пані турботливість”, “Пані ерудит”, “Пані порадниця”,
“Пані наставниця”, “Пані
співрозмовниця”; підготовка вчителями – лауреатами презентацій досвіду
роботи; підготовка святкового концерту; запис відео про вчителів, якими їх не
бачать учні; творення презентації про минуле школи та юність учителів «Старі
фотографії»; створення спільного кліпу вчителів і учнів; підготовка виставки
учительських робіт ( картини, вишивка, робота з бісером, тощо) і , нарешті,
проведення свята та нагородження переможців проекту.
Не дарма вважається,
що
якість формування професійної компетентності вчителів залежить правильної організації
та дотримання баготьох умов, в тому числі
і системи управлінської діяльності керівника,яка повинна стимулювати формування у вчителя
внутрішньої потреби творчому самовдосконаленні, у розвитку своїх професійних
здібностей.
ВИСНОВОК
Аналіз світових тенденцій у галузі
педагогічної освіти засвідчує зростання вимог до педагогічного професіоналізму
й особистих якостей учителя. Педагогічна компетентність учителя
- це єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення
педагогічної діяльності.
Життя доводить, що в
складних мінливих умовах найкраще орієнтується, приймає рішення, працює творча
людина. Людина, яка здатна генерувати
нові ідеї, задуми, підходи, рішення. Слід зазначити, що сучасні науковці здатні
розглядати професійну компетентність учителя як сукупність трьох складових
компонентів - предметно-технологічного, психолого-педагогічного,
загальнокультурного. Адже основними
показники педагогічної компетентності вчителя є передусім особистісні
якості, особливо перетворювальні та психологічні, усвідомлення ролі педагога у
вихованні громадянина, патріота, безперервне підвищення загальної та
професійної культури, пошукова діяльність ,володіння методами педагогічного
дослідження, конструювання власного педагогічного досвіду, результативність
навчально-виховного процесу та активна
педагогічна діяльність, спрямована на перетворення особистості учня й учителя.
Усе це може здійснювати тільки вчитель з високо розвиненими творчими
здібностями, високим рівнем інтелігентності, ерудованості, здібностей до
безперервної освіти.
З огляду на зазначене можна стверджувати,
що під професійною компетентністю педагога слід розуміти таку пошукову
діяльність учителя, коли на основі бази знань, умінь, навичок та усвідомленого
розуміння своєї ролі в суспільстві, безперервного самовдосконалення й саморозвитку
особистості він забезпечує оптимальний варіант організації навчально-виховного
процесу з метою формування творчої особистості.
V.
Список літератури
1. Авраменко О.В., Лутченко
Л.І., Шлянчак С.О. Формування компетентностей особистості в сучасній школі:
Методичний посібник.- Кіровоград, 2010.- 80С.
2. Барабаш Ю.Г.
Педагогічна майстерність: теоретичні й навчально-методичні основи / Ю. Г.
Барабаш, Р. О. Позінкевич. – Луцьк : РВВ “Вежа” Волин.держ.ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – 476 с.
3. Бібік Н. М. Компетентнісний
підхід: рефлексивний аналіз застосування / Н.М.Бібік // Компетентнісний підхід
у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. – К. : “К.І.С.”,
2004. – с.47-52. –(Бібліотека з освітньої політики).
4. Брюханова Н.
Підходи до розуміння компетентності та компетенції в освіті // Педагогіка і
психологія професійної освіти. – 2007. – № 4. – С. 40–49.
5. Доні Л. Життєва
компетентність та життєво творчі компетенції особистості // Завуч.-2009. - №34
(400). – С.22-26.
6.
Змеёв С. И. Технология обучения взрослых : учеб. пособие для
студ. высш. пед. учеб. Заведений / С. И. Змеёв. – М. : Академия, 2002. – 128 с.
7. Мітковська І.,
Шапіро Г. Розвиток фахової компетентності педагогів // Завуч. – 2011. - №28
(466). – С.9-12.
8. Овчарук О.В.
Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири міжнародної спільноти
/ О.В.Овчарук // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та
українські перспективи / за заг. ред. О.В.Овчарук. – К. : “К.І.С.”, 2004. – 112
с. – (Бібліотека з освітньої політики).
9. Олійник В. В., Даниленко Л. І. Професійне
зростання педагогічних працівників: організаційно – педагогічний аспект //
Методист. – 2003. – № 3. – С. 2–5. 12. Пономарьов О.С.
10.
Рущинська А. Розвиток професійної
компетентності педагогів // Завуч. – 2012.- №7 (481).- С.5-12
11.
Скрипник М. Мистецтво бути педагогом / М.
Скрипник. – К., 2006.
12.
Шевчук Л. І. Методологічні основи підготовки
та підвищення кваліфікації педагогічних працівників у системі професійної
освіти : посібник для керівників, педагогічних працівників професійної освіти /
Л. І. Шевчук. – Хмельницький (видавець А. Цюпак). – 2006. – 178 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар